Перше використання титулу тенно датується 7 століттям. Незважаючи на пізню появу, усі монархи країни більш раннього періоду, починаючи від імператора Дзімму, які мали титул окімі, також традиційно називаються імператорами Японії.
Конституція Японії1947 року, що діє по сьогодні, хоча й визнала Імператора «символом держави Японія і єдності японської нації», але прив'язала його статус до волевиявлення японської нації, сильно урізавши в правах (Статті 1, 4)[7]
За цією Конституцією Імператор не має права втручатися у державне управління, виконує лише цермоніальні функції (Стаття 4), а в усіх своїх діях потребує поради і затвердження Кабінету Міністрів Японії, який несе відповідальність за дії монарха (Стаття 3).
До безпосередніх повноважень Імператора, які він здійснює від імені та для блага японської нації, відносяться:
призначення Голови Верховного Суду Японії за номінацією Кабінету Міністрів Японії (Стаття 6);
проголошення поправок до Конституції, законів, урядових указів та договорів за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
скликання Парламенту за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
розпуск Палати Представників за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
проголошення проведення загальних виборів депутатів Парламенту за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
підтвердження призначень і звільнень державних міністрів та інших передбачених законом посадовців, а також повноправних мандатів, вірчих грамотпослів і посланців за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
підтвердження амністій, помилувань, пом'якшень покарань, звільнень від виконання вироку та відновлення прав за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
вручення нагород за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
підтвердження ратифікаційних грамот та інших визначених законом дипломатичних документів за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
прийняття іноземних послів і посланців за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7);
проведення церемоній за поради і затвердження Кабінету Міністрів (Стаття 7).
Посада Імператора і його трон визнаються спадковими і успадковуються відповідно до Закону про Імператорський Дім, прийнятого Парламентом 1947 року. Цим Законом визначається також встановлення регенства з волі монарха чи за відсутності спадкоємця. Регент так само як Імператор виконує лише ті фунцкії, що передбачені Конституцією для монарха, і не має прав втручатися у державне управління (Статті 4, 5).
Імператор і його сім'я обмежені у своїх майнових Правах. Конституція передбачає передачу майна Імператорського Дому, прийняття ним майна або дарування його комусь, лише згідно дозволу Парламенту Японії (Стаття 8).
На офіційному рівні в Японії і закордоном Імператор виступає як «глава держави» Японія, хоча це звання не закріплено за ним діючою Конституцією і, взагалі, відсутнє у її тексті.
↑ Зазвичай, цим титулом позначають особу правлячого монарха, табуюючи його прижеттєве ім'я. Цей титул також відомий під автентичною назвою — тенно, яку в 16 століттієвропейці перекладали як «Папа Японії», за аналогією із Папою Римським, а у 19 столітті — як «імператор Японії». Останній варіант перекладу закріпився у більшості мов світу.
↑ В японській мові табуюють прижиттєве ім'я монархів, тому у японських текстах його величають "Правлячий імператор" (今上天皇).
↑ Китайський титул. Традиційно перекладається з китайської як «Імператор».
↑ Китайський титул. За «Книгою змін» 9 — число позитивної енергії ян, а 5 — місце розташування титулу монарха.
↑ Буддистський титул. В буддистській міфології найвищий із чотирьох ідеальних королів чакравартірааян, які управляють чотирма сторонами Небес.
↑ Китайський титул. Імператор приймав підданих обернувшись лицем на південь, сторони світу яка відповідає позитивній енергії ян.