Article on other languages:
- السكيثيين
- Скити
- Escites
- Skitler
- Skythové
- Skyter
- Skythen
- Scythians
- Skitoj
- Escita
- سکاها
- Skyytit
- Scythes
- סקיתים
- Szkíták
- Sciti
- スキタイ
- 스키타이
- Skiti
- Scythen
- Skytia
- Scytowie
- Cítia
- Sciţi
- Скифы
- Skýti
- Скити
- Skyter
- İskitler
- 斯基泰人
 |
del.icio.us |
 |
Digg |
 |
Furl |
 |
|
 |
Rojo |
| Add to OnlyWire |
Скіфи — група племен, які жили у 7-3 ст. до н. е. на території теперішньої України, Росії та Середньої Азії, згодом, до 3 ст. н. е., в Криму і називали себе «сколотами». Згідно найбільш розповсюдженої версії вони були спорідні з північно-східною іранською групою народів індоєвропейської сім'ї (версія заснована на аналізі слів з мови скіфів, які зустрічаються в писемних пам'ятках тих часів, переважно грецьких. Кількість слів — близько 200, переважно імена людей.) . Існують також версії про їх зв'язок з слов'янськими або тюркськими народами.
Зміст |
Походження
Відомості про скіфів засвідчують грецькі (особливо Геродот) і римські автори та археологічні знахідки.
За однією з скіфських легенд, переказаною Геродотом, скіфи були корінним населенням, згідно іншої, міграційної (її передав також Геродот) — прибули з Азії. Точки зору сучасних вчених стосовно скіфів сильно відрізняються. Серед них:
- 1. Скіфи — корінний народ, нащадки зрубної культури
- 2. Скіфи — переселенці, які прийшли з Азії наприкін. 8 або на початку 7 ст. до н. е. і опанували надчорноморські степи, підкоривши або прогнавши місцеві племена кіммерійців.
- 3. Скіфи — об'єднання різних в культурному плані племен, як землеробських так і кочових, можливо навіть різних в мовному плані. Зокрема ці племена є предками сучасних східнослов'янських і тюркських народів. Близько до цієї версії стоїть версія, що слово «скіфи» це спотворене греками слов'янське «скити» («скитатись» — «кочувати»). Тобто слово «скити» має значення «кочівники», позначає швидше не народ а спосіб життя і отже могло застосовуватись до будь-яких племен або груп людей, які вели кочовий спосіб життя. До XIX ст. в багатьох західноєвропейських і слов'янських історичних працях скіфи(скити) розглядались як предки козаків і татар, а інколи навіть ототожнювались з ними. Скіфські степові могили (кургани) також могли розглядатись як козацькі, половецькі або татарські.
Історія
Пізніше більшість їх вирушила на Передню і Малу Азію (на думку одних дослідників, переслідуючи кіммерійців, за здогадом інших — з погіршенням кліматичних умов — тривалого періоду посухи в Причорномор'ї). Перебуваючи в країнах Передньої і Малої Азії, скіфи воювали то з кіммерійцями, то з ассирійцями і мідійцями, пройшли Месопотамію, Сирію, Палестину і досягли кордонів Єгипту. Засноване скіфами царство грало значну роль у взаєминах поміж малоазійськими народами.
Скіфи пробули за Кавказом, за свідченнями Геродота, 28 років, на думку сучасних дослідників — 90 років. Зазнавши у 595—594 pp. до н. е. поразки у війні з Мідією і втративши своїх царів, скіфи вернулися в північне Причорномор'я. Перебуваючи в країнах Малої Азії, скіфи перебрали багато елементів східної культури, зокрема у царині військової справи і мистецтва, і зазнали змін у своєму організаційному й побутовому ладі, особливо у наданні племінному вождеві прерогатив царя-деспота.
Повернувшися з Азії в степи Причорномор'я, скіфи прибрали назву «царських» (по-скіфському «саї»), почали поступово встановлювати свою владу над місцевими народами, як і тими скіфськими племенами, що залишилися в чорноморських степах по відході скіфів в Азію, і створили могутнє політичне об'єднання, відоме відтоді у грецьких джерелах як Скіфія. Першою столицею скіфської держави, було виникле в кінці 5 ст. до н. е. Кам'янське городище (площею до 12 кв. км), розташоване на лівому березі Дніпра, навпроти нинішнього м. Нікополь на місці теперішнього райцентру у Запорізькій області Кам'янка-Дніпровська.
Своєю воєнною силою й тактикою скіфи визначалися особливо в 514 або 513 pp. до н. е., вибивши під проводом своїх трьох царів з підвладної їм території армію перського царя Дарія І Гістаспа, котрий намагався завоювати Скіфію.
Найбільшої могутности скіфи досягли в кінці 5 ст. і з початку 4 ст. до н. е. під проводом царя Атея, який об'єднав усіх скіфів від Азовського моря до Дунаю, вів переможні війни з тракійцями і стримав (339) похід військ Філіппа II Македонського, в бою з яким сам загинув. У 331 р. до н. е. скіфи перемогли і знищили військо Олександра Македонського, під проводом його намісника Зопіріона. У 3 ст. до н. е. скіфи контролювали грецькі міста в гирлі Дунаю й Ольвію. За часів своєї могутности скіфи часто відбували походи в Південну та Середню Европу. Пам'ятки їхнього озброєння й мистецтва зустрічаються на території Болгарії, Угорщини, Німеччини (Феттерсфельде під Берліном) і Польщі. Їхній похід на народи лужицької культури (територію сучасної Польщі) близько 500 р. до н. е. спричинив чимале господарське зубожіння і винищення людности в доріччях Одри і Варти.
Після появи у причорноморських степах сарматів і внаслідок безнастанних боїв з ними, військова та державна сила скіфів почала слабнути. Відтиснуті сарматами до Криму в кінці 3 ст. до н. е., скіфи перенесли туди своє царство (столиця — Неаполь Скіфський), яке досягло свого розквіту у 2 ст. до н. е., коли скіфи здобули низку володінь Херсонесу і підкорили Ольвію. У 1-2 ст. до н. е. вони вели ще війни з Боспорським царством. Після навали готів у другій половині 3 століття н. е. Скіфське царство в Криму перестало існувати. Самі скіфи поступово розчинилися серед сарматських племен.
Суспільний лад
Скіфи поділялися, крім царських, ще на скіфів-кочовиків, скіфів-хліборобів і скіфів-орачів. До скіфських племен деякі дослідники зараховують ще гелонів і калліпідів (гелленізованих скіфів), алазонів і агатірсів (див. також Скіфія).
Скіфи, що жили в степу (зокрема царські), займалися напівкочовим скотарством (коні, вівці, велика рогата худоба, а також верблюди і кози). Ті С., що жили в Лісостепу (їх вважають підкореними рабами), були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед ін. дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, шкурами й рабами.
Суспільний лад скіфів визначався глибоким соціально-економічним розмежуванням. Верхівку становили царі, їхні двори і військові дружини та жерці, що зосереджували у своїх руках не тільки владу, але й багатства, одержувані з воєнної здобичі й торгівлі. Вождями племен були племінні царі й полководці, підпорядковані царям царських скіфів. Влада царів, спершу трьох, згодом одного, була деспотична і спадкова, обмежена тільки радою вождів союзних племен або й усього війська (народних зборів). Суспільне розмежування скіфів засвідчене їхніми похованнями, збереженими в численних скіфських могилах, надзвичайно багатими і пишними у царів й аристократії, простими у низових військовиків і виробників. Родовий устрій скіфів був виразно патріархальний.
Релігія
Про релігію скіфів збереглося, крім свідчень Геродота, дуже мало даних. Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Найбільш шанованою з усіх божеств була Табіті — богиня царського вогнища (тотожна грец. Гестії), після неї — Папай («батько») (відповідав грец. Зевсові), дружиною якого була Апі («земля») (ідентична з грец. Геєю); грец. Аполлонові відповідав скіфський Гойтосір. Афродіті — Аргімпаса (Артімпаса), Посейдонові — Тагімасад.
Скіфи шанували також бога-героя на ім'я Таргітай, що його подвиги, як вважають деякі дослідники, стали подвигами Геракла, також він відповідав грец. Аресові, та іншим.
У скіфських житлах були хатні святилища й жертовники. Священними вважалися різні речі культового призначення: жертовні ножі, чаші, ритони.
Скіфських ідолів не знайдено. Антропоморфізовані зображення деяких з скіфських богів збережені на пам'ятках скіфського мистецтва.
Дискусії навколо скіфів
Наприкінці слід зауважити, що викладений вище погляд на скіфів, на їхнє життя і походження — не більш ніж офіційна версія історії, яку викладають зараз в школах. Ця версія набула широкого розповсюдження лише в кінці XIX — початку XX століть. Слід пам'ятати, що існують і інші погляди на історію скіфів, які також заслуговують на увагу. Один з найважливіших — сучасні слов'янські народи (особливо українці, росіяни, поляки) є нащадками скіфів і отримали у спадок від них не лише кровну спорідненість але також їх мову і культуру. Ці погляди заслуговують на увагу хоча б тому, що вони були широко розповсюджені від середньовіччя аж до початку XIX ст. як в Західній Європі так і в Росії. Тут слід згадати і те, що в XVI—XVII ст. серед польської шляхти було модно виводити своє коріння від сарматів, і те що в західноєвропейськії літературі руських (українців, росіян і білорусів) до XIX ст. називали скіфами, і те що багато тодішніх російських суспільних діячів підкреслювало і пишалося тим, що вони нащадки скіфів, і «Історію Русів», де назва 'скіфи' розглядається як спотворена назва 'скити' (тобто просто 'кочівники'). Багато тогочасних авторів взагалі пов'язували скіфів з козаками. Слід також згадати велику за обсягом критику методів і поглядів сучасної офіційної історії. Сюди слід віднести критику іранського походження скіфів (яке виводиться на основі декількох сот 'начебто скіфських' слів, які схожі з іранськими). Велике значення має також критика сучасної хронології, тобто датування історичних подій в часі. На даний час піддано сумнівам такі методи датування як радіоуглецевий, дендрохронологічний аналіз, датування стародавніх текстів. Тим, хто цікавиться дослідженнями у даній галузі слід звернути увагу на сучасні праці російських вчених під керівництвом академіка А. Т. Фоменка, в яких можна знайти крім нової версії сучасної історії ще і велику кількість посилань на роботи вчених всього світу, де міститься критика сучасної офіційної хронології.
Скіфська культура
З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас — скіфська культура (VII с. до н. е.-до н. е.-III с. н. е.). Скіфська культура — це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії — в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа.
Уміючи добре обробляти ґрунт, скіфи-землеробці отримували значну кількість пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скифію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвию (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) і інші.
Зі слів Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх вершину водружати меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили значних розмірів курганний насип, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами. На Полтавщині декілька десятків років ведуться розкопки так званого Бельського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиці Скифії — легендарного міста Гелон.
Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятники якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряжь, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикраси предметів були зображення тварин в звіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках. Це доводить, що зображення мали не тільки естетичне, але і магічне значення. Скіфський звіриний стиль має свої відмітні особливості, одна з яких — об'єднання реалізму з декоративними мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги — абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає суцільний образ: завитки рогів, розташовані вздовж всієї спини тварини, підкреслюють його легкість і стрімкість.
Унікальні пам'ятники культури скіфського часу знайдені на Алтаї, в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним і геологічним особливостям вода, що попала у внутрикурганный зруб змерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, повсті, хутра, тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі погребенного вождя.
З появою сарматских племен скіфи були витіснені в Крим, де склалася державна освіта на чолі з царем Скилуром. Столицею став Неаполь Скіфський, що розташовувався недалеко від сучасного Симферополя. У скіфів була самобутня техніка будівництва оборонних споруд: на глиняному розчині з необробленого каменя будувалися дві паралельні стіни, з невеликим нахилом до центра, а простір між ними заповнювався щебенем. Через головні ворота міста можна було попасти на велику, вимощену каменем площу. Під вимосткою знайдена велика кількість зернових ям, де, ймовірно, зберігався державний запас зерна. На іншій площі знайдені залишки великої споруди з портиками. Тут же був виявлений барельєф, що зображає двох вершників. Передбачають, що це зображення Скилура з сином Палаком. Одна з веж була використана як царська усипальниця.
За межами міста знайдені похоронні склепи, висічені в скелі. Стіни деяких з них покриті розписом, що відтворює вигляд будинку (лінія двосхилого даху, підпори, килими на стінах). Зустрічаються в зображеннях людей, тварин. Загинуло місто у II с. н. е., коли почастішали зіткнення з сарматами, а потім з готами.
Література
- Латишев В. Известия древних писателей греческих и латынских о Скифии и Кавказе, тт. І-II. П., 1893—1906
- Minns Е. Н. Scythians and Greeks. Кембрідж, 1913
- Ebert М. Südrussland im Altertum. Бонн і Ляйпціґ, 1921
- Vasmer M. Iranier in Südrussland. Ляйпціґ, 1923
- Rostovzeff M. Skythien und der Bosporus. Берлін, 1931
- Sulimirski T. Scytowie na Zachodniem Podolu. Л., 1936
- Геродот з Галікарнасу. Опис Скитії (переклад Коструби Т., передмова Домбровського О.). Л., 1937
- Граков Б. Скіфи. К., 1947
- Rice T. T. The Scythians. Лондон, 1952
- Жебелев С. Северное Причорноморье. М.-Л., 1953
- Нариси стародавньої історії Укр. РСР., К. 1959
- Пастернак Я. Археологія України. Торонто, 1961
- Тереножкин А. Лесостепные культури скифского времени. М., 1962
- Potratz І. Die Skythen in Südrussland. Базель, 1963
- Смирнов А. Скифы. М., 1966
- Ильинская В. Скифы Днепровского лесостепного Левобережья. К., 1968
- Петров В. Скіфи: Мова і етнос. К., 1968
- Черненко Е. Скифский доспех. К., 1968
- Artamonov M. The Splendor of the Scythian Art. Нью-Йорк — Вашінґтон, 1969
- Археологія Укр. РСР, т. II. К., 1971
- Граков Б. Скифы. М., 1971
- Charriere G. L'art barbare scythe. Париж, 1971
- Скифские древности. К., 1973
- Артамонов М. Киммерийцы и скифы. Л., 1974
- Болтрик Ю., Фіалко О. Напад Скіфів на Трахтемирівське городище К., 2003
- From the Land of the Scythians. Metropolitan Museum. Нью-Йорк, 1975
- Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
Дивись також
- Скіфія
- Скіфське мистецтво
- Існує і інший погляд на походження скіфів. Про нього можна прочитати тут: Independent Investigations of Valentyn Stetsyuk
